Блокада Ормузької протоки - скільки Іран втрачає

Попри гучні заяви Тегерана і проіранської пропаганди про «неефективність» американської блокади, варто тверезо визнати: зупинка морського трафіку через Ормузьку протоку б’є по Ірану жорстко і вимірюється сотнями мільйонів доларів щодня. За кілька десятків годин після запровадження блокади ВМС США повністю зупинили морську торгівлю з Іраном, яка, за даними самого CENTCOM (Центрального командування Збройних сил США), забезпечувала до 90% економіки країни. Спробуймо відкласти убік політичний шум і порахувати, яких саме збитків зазнає Іран від перекриття для нього Ормузького проливу.

Блокада Ормузької протоки з боку США, за поточними оцінками, означає для Тегерана прямі втрати близько 435 млн доларів на добу, якщо йдеться про майже повне припинення морської торгівлі. У такому разі за місяць повної блокади йдеться приблизно про 13 млрд доларів втраченої експортної виручки, а якщо блокада триває рік — близько 159 млрд доларів. Це шокуюча і дуже важка цифра для країни, чия зовнішня торгівля та бюджет критично зав’язані на морський експорт енергоносіїв.

Оцінка близько 435 млн доларів на день стосується передусім втраченої експортної виручки через зупинку морської торгівлі Ірану. За повідомленнями медіа та експертних коментарів, саме через морські маршрути проходила переважна частка іранського експорту, включно з нафтою, нафтопродуктами та частиною нафтохімії.

Для Ірану, де нафта є ключовим джерелом валюти, бюджету та фінансування державного апарату, такий удар швидко переходить із торговельної площини в макроекономічну.

Удар по економіці

До блокади Іран експортував близько 1,6 млн барелів нафти на добу, і понад 90% цього експорту йшло морем, насамперед через ключові термінали острова Харк. Якщо маршрути експорту фактично перекриваються, країна втрачає не лише валютну виручку, а й здатність стабільно фінансувати імпорт, обслуговувати логістичні ланцюги та підтримувати курс національної валюти.

Проблема посилюється тим, що морська блокада вражає не один сектор, а всю конструкцію іранської економіки. Падають надходження від нафти, скорочується торгівля супутніми товарами, зростають витрати на обхідні схеми, а бізнес і населення закладають в очікування довгу кризу. Але мова не лише про нафту: під ударом опиняється й експорт добрив та сірки, тобто ціла агрохімічна вертикаль, яка живить половину світу мінеральними добривами.

Вплив на ВВП і бюджет

Для іранського режиму бюджетний ефект від блокади є не просто болючим, а нищівним. Доходи від продажу нафти до Китаю й інших азійських покупців давали режиму орієнтовно половину дохідної частини бюджету, а разом із експортом мінеральних добрив (передусім карбаміду) і сірки, що йдуть морем через Перську затоку, формували фінансовий хребет держави. Нафта й агрохімія для Ірану – це не просто експортні товари, це кровоносна система режиму, яка сьогодні перетиснута в Ормузькій протоці.

Незважаючи на тіньові маршрути Ірану, про які я вже писала раніше, замінити Ормузьку протоку і пережити повноцінну американську блокаду для Тегерана, думаю, майже нереально. Тим паче якщо вона затягнеться надовго. Сухопутна контрабанда, каспійський коридор, постачання через Пакистан чи «тіньовий флот» можуть частково пом’якшити удар, але не здатні повноцінно підмінити головний морський канал, через який Іран роками вивозив нафту, нафтохімію та інші критично важливі експортні товари.

І навіть ті запасні шляхи, які Тегеран намагався вибудувати, вже під вогнем. Один із ключових каспійських портів – Бандар-Ензелі, де базується Північний флот Ірану, став ціллю ізраїльського авіаудару: знищено частину кораблів і серйозно пошкоджено інфраструктуру порту. У мирні часи цей каспійський порт був насамперед військово-логістичним вузлом для обміну зброєю з Росією та обходу санкцій. Зараз його значення було б іншим: це один з небагатьох напрямків, через який Іран теоретично міг би вивозити хоч якусь нафту чи продукти її переробки, ту саму нафтохімію й добрива, або завозити критично важливий імпорт – від запчастин до високотехнологічних компонентів. Втрата нормальної роботи Бандар-Ензелі на тлі блокади Ормузу означає, що «запасний вихід» для валюти й імпорту для режиму виявився під ударом.

Якщо блокада продовжиться рік - Іран не отримає близько 159 млрд доларів виручки.   Експерти рахують по мінімуму: мовляв, це знизить ВВП Ірану на 8–15% за рік, якщо блокада затягнеться. Та я не вірю цим цифрам. Це дуже обережні, лабораторно-стерильні розрахунки для країни, яка в реальності майже 46 років живе в умовах санкційного тиску, економічної деградації, з інфляцією під 40–50% і ріалом у вільному падінні. Нестача цих грошей – не просто мінус кілька відсотків ВВП, а буквально смертельний дефіцит для режиму: ці гроші йдуть на утримання КВІР і всієї мережі проксі – від Хезболли до Хамасу. Тобто навіть якщо добовий збиток 435 млн є приблизним, макроекономічний масштаб цього удару катастрофічний для Ірану.

Якщо блокада справді перекриває основні морські канали експорту, бюджет втрачає не тільки долари від проданої нафти й добрив. Разом із ними зникають усі супутні гроші: податки з нафтових компаній, плата за саме право качати нафту й газ, а також прибуток державних і наближених до КВІР нафтових та нафтохімічних монополій, який напряму йде в казну і на утримання силовиків та проксі.

Є ще один вимір, який, на мою думку, недооцінюється. Якщо нафту нема куди вивозити, Ірану доводиться не просто сидіти без виручки, а фізично закривати свердловини й зупиняти видобуток. Частину цих потужностей потім уже не вийде легко перезапустити – це втрачені родовища, зіпсована інфраструктура, звільнені фахівці. Тобто блокада б’є не тільки по сьогоднішніх доходах, а й по завтрашній здатності режиму взагалі заробляти на нафті.

Фінансова система іранського режиму побудована як піраміда навколо нафтових і агрохімічних грошей. Коли зникають долари від експорту нафти й добрив, зникає не тільки один «рядок» у бюджеті. Гасне вся піраміда: розвалюються податкові надходження, стають на паузу державні та «гвардійські» проєкти, стискається фінансування субсидій, армії, КВІР і проксі. Це як велетенські кола по воді – удар по Ормузу запускає хвилю, яка знеструмлює всю систему живлення режиму.

Експорт нафти й добрив дає Ірану приблизно половину всіх доходів. Інші 50% режим намагається добрати податками, зборами, внутрішнім рекетом та іншими сухопутними і тіньовими маршрутами. Але тут виникає просте запитання: де людям і бізнесу взяти гроші на податки в бюджет, якщо економіка йде в колапс, виробництво стає, а інфляція з’їдає зарплати? В реальності ці «інші 50%» – теж дуже нестабільні доходи, які так само опиняються під ударом. Тому, на мою думку, економіка режиму буде буквально задихатися. Питання зараз тільки в тому, чи США її задушать остаточно, чи ні.

Тут важливо зробити одну непопулярну серед економістів, але чесну ремарку. Усі ці розмови про ВВП, темпи зростання й «структуру економіки» працюють у суспільстві з більш-менш вільним ринком. Режим Ірану живе не заради економіки і точно не заради людей – він живе лише заради самого себе. У стані виживання він загрібає все, що ще можна витиснути з країни, не думаючи про довгострокові наслідки. КВІР не цікавить ВВП і те, як буде виживати економіка країни й народ. Тому значна частина прибутків, які якимось чином надходять зараз у країну, майже не фіксується у ВВП і не доходить до бюджету. Вони використовуються режимом лише для того, щоб вижити ще один цикл.

Як режим намагатиметься вижити

Іран навряд чи пасивно прийме такий удар. Уже зараз аналітики описують типові компенсатори: тіньовий експорт, перевалка ship-to-ship, зміна походження вантажів, використання посередників та непрозорих фінансових схем. Тому фактичні втрати можуть бути нижчими за теоретичний максимум повної герметичної блокади.

Проте ці обхідні механізми не є безкоштовними. Вони знижують ціну реалізації, збільшують логістичні витрати, вимагають дисконту покупцям і водночас підвищують корупційну ренту всередині системи. Це означає, що навіть частково збережений експорт приноситиме їм менше користі.

Політична ціна економічного удару

Коли бюджет втрачає значну частину валютних доходів, влада змушена обирати між кількома болючими сценаріями: урізати субсидії, скорочувати цивільні витрати, друкувати гроші або перерозподіляти ресурси на користь силового блоку. Для Ірану це особливо чутливо, тому що стійкість режиму спирається не лише на репресивний апарат, а й на здатність підтримувати мінімальну соціальну рівновагу.

У довшому горизонті блокада добиває сам скелет країни. В Ірані давно немає нормальних планів розвитку: бізнес не інвестує, а просто намагається дотягнути до завтра, сховати хоч щось від податків і силовиків і перевести заощадження в золото чи долар – бо реал з’їдає інфляція. Масовий дефіцит валюти, стрибки курсу й криваві протести – це прямий наслідок останнього десятиліття правління режиму. На цьому тлі, якщо блокада Ормузької буде довгостроковою, вона забере в режиму останній великий і більш-менш стабільний канал для валюти. У такій конфігурації в Ірану фактично лишається два сценарії: або сідати за стіл переговорів і рятувати хоч якісь залишки системи ціною власного его, або померти як режим. Ні Китай, ні Росія не дадуть достатньо грошей щоб утримувати режим, і не зможуть врятувати ситуацію.

Зараз усе залежить від:

• чи зможуть США й далі довго утримувати економічну блокаду Ормузу й тиснути доти, доки не досягнуть своїх цілей;

• наскільки аскетичним і економним у виживанні виявиться сам режим – скільки він зможе ще урізати витрати, відмовляти власним громадянам і перекачувати кожен долар на утримання силовиків, КВІР та проксі;

• наскільки стійкими до відсутності фінансування виявляться самі механізми режиму – від репресивного апарату до зовнішніх угруповань, які звикли жити на ці гроші.

Подякувати автору

Можливо вам також буде цікаво: США і Росія-дві крайнощі Яка буде наступна економічна криза?